Добро Пожаловать Международное Евразийское Движение
Поиск 
 
                             

11 декабря, понедельник Новости Регионы Евразийский Союз Молодёжи Евразия-ТВ Евразийское обозрение Арктогея  

Разделы
Евразийское Обозрени
СМИ о евразийстве
Новости
FAQ
Материалы
Выступления Дугина
Интервью Дугина
Статьи Дугина
Коммюнике
Хроника евразийства
Тексты
Пресс-конференции
Евразийский документ
Геополитика террора
Русский Собор
Евразийская классика
Регионы
Аналитика
Ислам
США против Ирака
Евразийская поэзия
Выборы и конфессии
Экономический Клуб
Интервью Коровина
Статьи Коровина
Выступления Коровина
Евразийство

· Программа
· Структура
· Устав
· Руководящие органы
· Банковские реквизиты
· Eurasian Movement (English)


·Евразийская теория в картах


Книга А.Г.Дугина "Проект "Евразия" - доктринальные материалы современного евразийства


Новая книга А.Г.Дугин "Евразийская миссия Нурсултана Назарбаева"

· Евразийский Взгляд >>
· Евразийский Путь >>
· Краткий курс >>
· Евразийская классика >>
· Евразийская поэзия >>
· Евразийское видео >>
· Евразийские представительства >>
· Евразийский Гимн (М.Шостакович) | mp3
· П.Савицкий
Идеолог Великой Евразии

(музыкально-философская программа в mp3, дл. 1 час)
Кратчайший курс
Цели «Евразийского Движения»:
- спасти Россию-Евразию как полноценный геополитический субъект
- предотвратить исчезновение России-Евразии с исторической сцены под давлением внутренних и внешних угроз

--
Тематические проекты
Иранский цейтнот [Против однополярной диктатуры США]
Приднестровский рубеж [Хроника сопротивления]
Турция на евразийском вираже [Ось Москва-Анкара]
Украинский разлом [Хроника распада]
Беларусь евразийская [Евразийство в Беларуси]
Русские евразий- цы в Казахстане [Евразийский союз]
Великая война континентов на Кавказе [Хроника конфликтов]
США против Ирака [и всего остального мира]
Исламская угроза или угроза Исламу? [Ислам]
РПЦ в пространстве Евразии [Русский Народный Собор]
Лидер международного Евразийского Движения
· Биография А.Г.Дугина >>
· Статьи >>
· Речи >>
· Интервью >>
· Книги >>
Наши координаты
Администрация Международного "Евразийского Движения"
Россия, 125375, Москва, Тверская улица, дом 7, подъезд 4, офис 605, (м. Охотный ряд)
Телефон:
+7(495) 926-68-11
Здесь же в штаб-квартире МЕД можно приобрести все книги Дугина, литературу по геополитике, традиционализму, евразийству, CD, DVD, VHS с передачами, фильмами, "Вехами" и всевозможную евразийскую атрибутику.
E-mail:
  • Админстрация международного "Евразийского Движения"
    Пресс-служба:
    +7(495) 926-68-11
  • Пресс-центр международного "Евразийского Движения"
  • А.Дугин (персонально)
  • Администратор сайта


    [схема проезда]

  • Заказ книг и дисков.
    По почте: 117216, а/я 9, Мелентьеву С.В.

    Информационная рассылка международного "Евразийского Движения"

  • Ссылки



    Евразийский союз молодёжи width=

    Русская вещь width=

    Евразия-ТВ width=
    Счётчики
    Rambler's Top100



    ..

    Пресс-центр
    · evrazia - lj-community
    · Пресс-конференции
    · Пресс-центр МЕД
    · Фотогалереи
    · Коммюнике
    · Аналитика
    · Форум
    Евразийский экономический клуб

    Стратегический альянс
    (VIII заседание ЕЭК)
    Симметричная сетевая стратегия
    (Сергей Кривошеев)
    Изоляционизм неизбежен
    (Алексей Жафяров)
    Экономический вектор терроризма
    (Ильдар Абдулазаде)

    Все материалы клуба

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru
    Про гарантійну державу | Микола Алексєєв | 20.09.2008 Напечатать текущую страницу
    Микола Алексєєв

    Про гарантійну державу

    Жодна епоха в історії людства не була так багата теоріями знищення чи відмирання держави, як багатий наш час. Так навчають анархісти і марксисти. Однак держава, будучи приреченою на смерть, зовсім не виявляє ознак агонії. Вона зміцнюється навіть у тому світі, який вважає, що він дуже близько до "інтегральної соціалізації", за якої не буде потреби ні в державі, ні в праві. У цьому світі щоправда, під впливом зовнішніх факторів – почали закликати до любові до держави, до жертованості, до патріотизму. Неначе можна любити заклад, який не несе в собі ніяких цінностей і призначений для скорої смерті.

    Насправді держава не відмирає навіть і в Країні Рад. Держава і тут зміцнюється і стабілізується, але не в старих, а в нових формах. Народжується нова держава. Цей нарис прагне позначити основні риси цих нових державних оформлень. Питання складне і навряд чи може бути вирішене однією людиною. Нехай же цей нарис вважається певною дискусійною спробою, яка передбачає скоріше поставити проблеми, а не їх вирішити.

    Образ нової держави асоціюється в автора цієї статті з ідеєю держави гарантійної. Вона була не раз названа в євразійській літературі. Постараємося більш детально виявити її зміст та її сенс.

    І. Держава зветься гарантійною перш за все тому, що забезпечує здійснення деяких постійних цілей і завдань, тому що вона є державою з позитивною місією. Гарантійна держава, отже, протиставляється державі релятивістичній, яка не ставить перед собою ніякої позитивної мети, не керується ніякими стабілізованими принципами. Державний релятивізм ми спостерігаємо перш за все в системі держави ліберальної, де політичний союз виступає тільки в ролі "нічного сторожа" і обмежує свою діяльність наданням захисту при порушенні інтересів громадян. До політичного релятивізму схильна й формальна демократія, для якої принцип державної діяльності визначається більш чи менш випадковою політичною більшістю, яка склалася за одних політичних обставин і може змінитися на діаметрально протилежну за будь-яких інших конкретних умов. Гарантійну державу як таку, що служить певній ідеї, можна назвати також ідеократичною, однак термін цей з огляду на існування лжеідеократій потребує деяких особливих роз’яснень. Гарантійна держава зовсім не має бути державою доктринальною, або такою, що керується зумовленим таким, що прагне до досконалої цілісності, філософським чи релігійним світосприйняттям, насильно прищеплює це світосприйняття громадянам та примушує їх до сповідання певного роду системи ідей усіма доступними державі засобами.

    Гарантійна держава відрізняється від доктринальній тим, що в ній забезпечується впровадження в життя деяких позитивних соціальних принципів, деякої стабілізованої соціально-політичної програми, яка може розраховувати на загальне визнання з боку людей з надто відмінними філософськими, науковими та релігійними переконаннями. Прибічники гарантійної держави усвідомлюють, що сповідання якого-небудь світосприйняття є глибоко особисте та інтимне переживання, є справа особистої свідомості та особистої совісті. Примушування до такого сповідання зовнішніми, державними засобами завжди веде до суто негативних наслідків. Воно створює мертву, казенну ідеологію, яку люди проповідують з-під палки, у своїй душі у неї не вірючі та її ненавидячи. Воно привчає людей брехати, викликає масове лицемірство, перетворює людей на носіїв якихось масок і створює глибоко підпільну психологію, яка нам добре відома і з практики старого режиму і за звичаями сучасної радянської Росії. Відмежуючи себе від цих глибоко негативних явищ, гарантійна держава прагне формулювати та організувати не цілісне світосприйняття, але "громадську думку" певної культурної історичної епохи. Визнання загальних ідей, що виявляються в основі такої "громадської думки", лежить у площині значно менш глибокій і менш інтимній, ніж "сповідання" світосприйняття чи релігійної віри. Автору цих рядків не раз доводилося зазначати, що "переведення" сповідання зі сфери суто особистої, інтимної та духовної у сферу "громадського визнання" є одним з основних моментів, що характеризують перетворення духовно-етичних переживань на те, що можна назвати "позитивною мораллю", "зовнішньою правдою", чи встановленим, позитивним правом1. У цьому загальному сенсі гарантійна держава на відміну від доктринальної є державою, побудованою на "зовнішній правді" – на "громадському визнанні", а не на "сповіданні", іншими словами, державою "правовою" (зрозуміло, не в тому значенні, яке названому терміну приписувала ліберальна німецька доктрина минулого століття).

    ІІ. Юридичне виявлення своє ідея гарантійності знаходить в основному державному законі чи конституції. Основою такої конституції є Декларація обов’язків держави. На відміну від буржуазних Декларацій прав людини і громадянина гарантійна декларація утверджує не вимоги, які громадська думка даної епохи пред’являє державі і котрі державна влада зобов’язується впровадити в життя. Гарантійна держава не заперечує "прав громадян", що проголошувались у буржуазно-демократичних деклараціях, але вона вважає, що ці права висять у повітрі, якщо вони не гарантовані обов’язками державного цілого. Вона не заперечує також і права держави по відношенню до громадян, але наполягає, що однобічне виділення їх є ознакою режиму авторитарного й деспотичного.

    У сучасній історичній ситуації і в межах євразійського культурного світу гарантійна держава повинна прийняти на себе таку місію, зміст якої визначає позитивну програму діяльності держави в найближчий період її історії.

    1. Держава ставить своєю метою звільнення людей від жорстокостей особистої боротьби за існування шляхом утворення максимально розвинутої матеріально-технічної бази життя, організації інтенсивного виробництва необхідних благ і встановлення найбільш зручної системи розподілу їх для задоволення усіх основних потреб громадян, створення середнього рівня заможного життя і остаточної ліквідації жебрацтва та бідності (принцип матеріальної інтенсифікації життя).

    2. Розглядаючи матеріальну базу як засіб для створення по-справжньому духовної культури, гарантійна держава, крім праці, необхідної для задоволення основних потреб, організує відповідну кількість праці додаткової, увесь суспільний прибуток з якої держава зобов’язується споживати на культурне будівництво, на задоволення і розвиток духовних потреб громадян (принцип підпорядкованої економіки).

    3. Не заперечуючи внутрішньої "негативної" свободи людини, її особистого самовизначення, гарантійна держава ставить своєю метою створення найбільш сприятливих зовнішніх умов, що забезпечують таке становище, за якого свобода ця не буде використана в цілях суто негативних. Держава створює максимальну кількість культурних і духовних благ, перевага і вибір яких надається свободі всіх і кожного (принцип позитивної свободи).

    4. Заперечуючи будь-яке примусове нівелірування, зрівнялівку як між окремими людьми, так і між окремими етносами і національностями, гарантійна держава прагне до створення вищої культури, яка втілювала б у собі ідею загальнолюдської гідності і водночас максимально сприяла проявам національних, етнічних і місцевих особливостей населення євразійського культурного світу (принцип організації культури як наднаціонального цілого на багатонаціональній основі).

    5. Будучи не тільки регулятором соціального життя, але й збуджувачем різних життєвих потенцій, забезпечуючих рух і розвиток суспільства, гарантійна держава прагне до залучення до економічного, політичного, соціального і культурного будівництва можливо більшої кількості громадян (принцип демотизму).

    Пункти ці відокремлюють принципи гарантійної держави від різних політичних тенденцій сучасного життя, які визначають державні утворення іншого стилю та іншої природи. Гарантійна держава непричетна до різного роду економічного романтизму, що прагне до реставрації віджилих та технічно нижчих форм господарства. Їй чужий у той самий час і економічний матеріалізм, який на економіку дивиться як на якусь "мету в собі". Вона не поділяє забобонів лібералізму, що вважає, що свобода в державі можлива без організації економічної та соціальної. Вона однаково непричетна до нівелюючого інтернаціоналізму та всякого політичного, примусово впровадженого націоналізму. Вона протиставляє себе всім суто авторитарним політичним режимам, які на населення дивляться тільки як на об’єкт державного владування.

    І водночас сформульовані пункти своєї, зворотної сторони виражають основні права громадян гарантійної держави, як-то право на життя, на культурний розвиток, на максимальне сприяння в користуванні своєю свободою, право на національне й культурне самовизначення, на участь у державному та соціальному будівництві та ін.

    ІІІ. Кожна держава є соціальна організація, яка передбачає суто чисто зовнішні засоби при впровадженні в життя тих принципів і цілей, які керують її діяльністю. Слід відрізняти різні види таких "зовнішніх засобів".

    Суто фізичний примус, що в здоровій суспільній організації має застосовуватися тільки у виняткових і надзвичайних випадках. Уся політика гарантійної держави має прагнути до зведення фізичного примусу до можливого мінімуму – навіть в ідеалі, до його виключення із звичайних засобів державного впливу. У цьому полягає відмінність гарантійної держави від режиму диктатур, які базуються на принциповому визнанні насилля як припустимого і заздалегідь виправданого засобу.

    Владорювання та підкорення, які передбачають, на противагу фізичному примусу, особливий душевний і навіть духовний зв’язок між володарюючими та підлеглими. Зв’язок цей грунтується на деякому внутрішньому згасанні духовного самовизначення підвладних, поведінка яких визначається не власним рішенням та волею, але навіюванням з боку володарюючих. Владні відносини за природою своєю завжди ірраціональні, у них присутній елемент гіпнотичний, їм притаманні стани магічного зачарування, особливої принадності, поклоніння і захоплення. Історія культури показує, що володарями первісних народів є жерці, шамани, чаклуни та маги. У сучасності бувають випадки вдавання до заходів престидижаторів, які застосовують техніку масового навіювання та пропаганди. Безперечною перевагою владних відносин є те, що вони грунтуються на дуже первісних та елементарних сторонах людської психіки, тому мають значну соціально-організаційну силу. Недолік їх у небезпеці суто особистого режиму та пов’язаного з ним свавілля. Намагання усунути з держави будь-які елементи володарювання є утопією, принаймні доти, поки в житті людей відіграють роль чисто емоційні сили – любов і ненависть, прихильність і відраза, симпатії і антипатії. Не захоплюючись подібними утопіями, гарантійна держава ставить, однак, своєю головною метою, усунення з владних відносин елементів свавілля та особистої примхи. Це досягається перш за все шляхом оформлення владних відносин загальними нормами, тобто встановленим державою законом, який точно розподіляє функції володарюючих та обмежує суто особисті прояви їхньої волі. Це досягається далі шляхом введення в державну практику нового начала – начала керівництва і пов’язаного з ним авторитету спеціалістів.

    Керівництво є управління природними та соціальними процесами, яке засноване не на владній перевазі, не на навіюванні та гіпнозі, але виключно на технічних знаннях і на почутті авторитету, що ці знання пробуджують. Кажучи про "почуття", слід мати на увазі особливий, "раціональний" характер емоцій, про які тут йде мова. Визнання авторитету за знаючим та вміючим – авторитету "спеців"- є явище значно більш розсудливе і розумне, ніж емоції, пов’язані з володарюванням і підкоренням. Сам термін "керівництво" виник у сфері так званої влади людини над природою, яка цілком побудована на науці й технічних знаннях і чужа "психології", що є складовою створення по-справжньому владних відносин. Тому керівництву перш за все і підлягають економічні й технічні процеси, виробництво, розподіл, фінанси і т.д. Чим більш технічно зростає та ускладнюється суспільне життя, тим більше потребує воно наукового керівництва. Виконувати його можуть тільки технічні спеціалісти, люди знаючі та компетентні. Роль їх має піднятися в гарантійній державі з її максимальною інтенсифікацією техніки та економіки. Гарантійна держава одним зі своїх завдань вважає організацію переважання компетентних, установлення, у певному розумінні, управління "спеців". У цьому сенсі гарантійний режим не може не відрізнятися від західнодемократичного, який у своїх класичних формах побудований на цілком протилежних началах – на владі партійних і професійних політиків, які часто є людьми найменш компетентними і найбільш неосвіченими. Демократії завжди властивий деякий демагогічний момент, з яким усіляко має боротися гарантійна держава.

    ІV. Перед гарантійною державою постає одна трудність, яка властива, втім, будь-якій іншій державній формі: гарантійна держава забезпечує, як було сказано, проведення в життя певної позитивної програми – але де запорука, що програма буде справді впроваджуватись у життя. Інакше кажучи, де гарантії того, що гарантійна держава буде справді гарантійною. Державна організація заснована на застосуванні "зовнішніх" засобів – на примусі, владі, керівництві. Отже, і гарантії ці мали б бути теж "зовнішніми", тобто, в кінцевому рахунку, засновані на примусі. Але як можна примусити самого себе?

    Залишається припустити, що останні гарантії, пов’язуючи державну владу, мають бути або суто моральними, або необхідно винайти яку-небудь особливу систему затримок та рогаток, яка змушувала б державну владу суто зовнішнім шляхом іти по лінії громадського служіння, що становить основне її завдання та основну її місію.

    Європейська доктрина вирішує це завдання шляхом протиставлення народу державі. Народ живе в державі, але життям, державі чужим і від держави відмінним. Держава зі свого боку обіймає народ, але також від нього відрізняється і з ним не збігається. Відносини між ними сприймаються як відносини двох супротивних один одному і дуже ворожих стихій. Від того держава пригнічує народ і має постійну тенденцію діяти всупереч його інтересам. Народ же в державі має вічно стояти на варті, і його політична діяльність має зводитися до постійної опозиції державі, до постійного контролю над нею, неослабному нагляду за її діяльністю. Парламент і є, зрештою, контрольна комісія народу над державою, що змушує державу служити народові та загальному благу.

    Ці та їм подібні уявлення виникли від того, що в буржуазно-капіталістичному устрої держава справді відображала протилежності класових інтересів багатих і бідних. Володарюючими та правлячими були представники інтересів заможних, підвладним "народом" – незаможні та працюючі. Загальна розповсюдженість такого явища відучила усвідомлювати державу як організацію, у якій інтереси правлячих і керованих можуть збігатися. Останнє стає можливим у суспільстві, яке виникло після соціальної революції, у якому старі соціальні класи знищені і яке наближається до вирішення проблеми економічної потреби. У збереженні такого суспільства зацікавлений весь народ за винятком тільки тих, що прагнуть до економічної та соціальної реставрації. У такому суспільстві місія народу полягає не в організації опозиції державі, але якраз навпаки – у захисті держави від усіх ворожих новому ладу сил. Потрібно зробити певне розумове і моральне зусилля, щоб зрозуміти цю нову ситуацію, яка однаково здається незрозумілою як реставраторам, так і чесним буржуазним демократам. Слід зрозуміти, що "опозиція" не є принципом держави, але лише тактика, яку застосовують у деяких історичних державних формах у державі монархічній, що перероджується на буржуазну демократію, і в державі буржуазно-демократичній, що зазнає поступового зламу своїх соціально-економічних відносин. Там, де такий устрій знищено, ця тактика перетворюється на протилежну. Народ перестає відчувати себе ворожим до держави і прагне сконцентрувати свої сили для захисту і підтримки держави.

    Таким чином, не вічна опозиція народу до держави може змусити цю останню виконувати своє істинне призначення. У гарантійній державі необхідне, скоріше, щось прямо протилежне – необхідна організація народних мас, згодних усіма своїми силами захищати державу і спонукати її до служіння загальному благу. Тут і відкривається необхідність організації в гарантійній державі особливого, суто демотично провідного устрою, особливих кадрів захисників держави – гарантів, що забезпечують нормальне проведення в життя державної місії. До підтримки та впливу їх зводиться та остання "зовнішня" гарантія, яка примушує державу бути "гарантійною".

    V. Гарантійна держава є організоване суспільство людей, яке живе, має історію, змінюється, рухається, розвивається. Життя його складається з двох протилежних моментів – із постійного, статичного та з діяльного, динамічного. Постійний момент визначається сформульованими вище основними принципами державної діяльності, її постійними завданнями та цілями. Діяльний утворюється з мінливих потреб, інтересів, смаків, бажань та прагнень населення. Для кожної держави є загроза перетворитися на деяке нерухоме, закам’яніле утворення, якщо штучно пригнічується динамічний момент громадського життя. Уміння виявляти його і з ним узгоджуватися складає основну позитивну рису новітніх демократій. Однак у них цей динамічний елемент домінує над статичним, позбавляючи державу будь-якої стійкості і будь-якої постійності. Новітня демократична держава вся побудована на врахуванні змін громадської думки і виключно орієнтується на більш чи менш випадкові настрої виборців. Сьогодні вони симпатизують лібералам – і держава веде ліберальну політику, завтра вони можуть співчувати соціалістам – і в країні приходять до влади прибічники соціалізму, які зимушені здійснювати свої перетворення надалі до нового, несприятливого голосування. Більш чи менш зрозуміло, що таким шляхом можна діяти, тільки зберігаючи соціально-політичний статус-кво. Де ж він не зберігається, де йдеться про серйозний злам соціальних відносин, там держава не може поставити себе в залежність від випадкового голосування. Гарантійна держава заперечує надмірну динамічність демократій, що межують із безпринципністю, але в той самий час не може не враховувати необхідність зважати у своїй політиці на мінливі тенденції громадського життя. Тому гарантійний режим не може не містити тих елементів, які складають особливість демократичного режиму – елементів народного представництва та парламентаризму (у широкому сенсі цього слова)... Гарантійна держава має володіти органами, що відображають динаміку життя, зміну інтересів і потреб, бажань і смаків населення. Поєднування статики й динаміки творить режим, який можна назвати демотичною ідеократією чи ідеократичною демотією. Народ, демос, у його конкретному бутті, уособлює в такій державі момент руху і розвитку; постійна мета, принципи державної діяльності знаменують початок стійкості та постійності. У гарантійній державі і діє затверджена в конституції ідея. Вона надає натхнення провідній верстві, являючи собою сукупність її захисників, її "варти", її слуг. Але поряд із цим постійним елементом держави існує багате конкретне життя, вічний рух життя – культурного, духовного, національного, особистого. Держава не може не бути органом цього життя, не може від нього відмежуватися і відірватися. Вона застигає, клякне і вмирає, якщо не рахується з вічно бурхливим струмом живого буття.

    VI. Чи є гарантійна держава згідно із сказаним державою "демократичною"? Щоб правильно відповісти на це питання, слід обумовити саме поняття "демократії". Можна казати перш за все про "демократію" в загальному, більш соціальному, ніж суто політичному сенсі цього слова. Його зі своєрідною логікою визначила класична стародавність в особі Перикла. "Наша конституція, – казав цей найбільш блискучий з греків, – не зроблена за зразком якоїсь іншої, але вона є, скоріше, зразком для інших конституцій. Оскільки вона прагне до блага найбільшої кількості людей, а не до встановлення вигод меншості, то їй надається ім’я демократії. У суперечках, що виникають між приватними персонами, кожен у нас рівний перед законом. Перевага в нас дається тільки тому, хто відзначається якоюсь заслугою. Якщо держава комусь надає почесті, то тільки для того, щоб нагородити доброчесність, а не для створення якоїсь привілеї. Ми не відштовхуємо нікого, хто готовий служити державі, яким би не було його походження чи його становище. Ми всі покликані вільно виражати свої погляди стосовно громадських справ".

    Але можна говорити про демократію в більш вузькому сенсі цього слова – у сенсі "самоврядування" народу самим собою. Це і є демократія, для якої головним принципом є політична рівність, тобто здатність усякого і кожного рівною мірою брати участь в управлінні державою. А оскільки управління всіх і кожного реалізується переважно за допомогою голосування, то це є демократія в її плебісцитарному значенні. За неможливості всіх і кожного займатися голосуванням з усіх державних справ плебісцитарна демократія неминуче перетворюється на виборну і представницьку. Народ голосує тільки при обранні депутатів, а ці останні вже від імені народу голосують державні справи та обирають від себе відповідальну виконавчу владу.

    Не усвідомлюють, що ці два поняття демократії не зовсім збігаютьсяодне з одним. У першому з них розкривається те, що в ідеї демократії є абсолютного. Спробуйте вчинити від протилежного та уявити державу, що була б збудована на засадах прямо протилежних тому, що казав Перикл. Державу, що прагнула б до блага невеликої частини привілейованих. Державу, у якій один перед законом стояв би в положенні вигідному, іншій перед тим же законом і в той же ситуації ставився б у положення обмежене та невигідне. Державу, яка нагороджувала б не по заслугах, а за протекцією і т.д. Така держава нікого привабити не може, і навряд чи народ піде її захищати.

    У другому понятті демократії ми маємо справу із засобами, за допомогою яких держава здійснює свої цілі. Засоби ці не можуть не виявляти деякої відносності. Трагізм демократії і полягає в тому, що народ шляхом самоврядування, голосування, виборів може відмінити усі ті блага і цінності, про які казав Перикл.

    Беручи до уваги різницю двох понять демократії, краще відрізнити їх термінологічно. Перше поняття, про яке казав Перикл, ми будемо називати не демократією, а демотією. У ньому йдеться про соціальний зміст держави, про її істинно "народну" натуру. У другому йдеться саме про народоврядування, про самоврядування народне – і йому ми залишаємо назву демократії, що цілком відповідає і філологічному змісту цього слова.

    Тепер ми й можемо відповісти на поставлене вище питання: гарантійна держава не може не бути державою демотичною, а що стосується елементів народоврядування, то вони мають у ньому бути присутні, але не можуть бути абсолютизовані. За нормального ладу держава повинна прагнути до самоврядування, але з парламенту, референдуму, плебісциту, депутатських повноважень, виборів, виборчих систем народ не повинен робити якихось ідолів. Слід пам’ятати, що демократія є тільки засіб для зміцнення демотичного ладу і там, де ці засоби входять у конфлікт з ідеєю демотії, там вони стають нездатними і скасовуються.

    VII. І нарешті, останнє питання: гарантійна держава є республіка чи монархія? Питання поставлене безглуздо. Так само як би спитати: чоловік чорноволосий чи рудий? Але, можливо, він просто блондин. Гарантійна держава не може бути монархією, якщо тільки термін цей розуміти в точному сенсі цього слова, а не в історичних виродженнях монархічного начала. Монархією зветься така держава, у якій одним вищим джерелом влади і керівництва є воля однієї персони, що має в державі положення виняткове та ієрархічно підвищене над усіма іншими елементами держави2. Очевидно, такий устрій не сумісний з гарантійною державою, у якій верховенство чи суверенітет належать, з одного боку, правлячій ідеї, з іншого – тому народу, який цю ідею виявляє і здійснює. Чи означає це, що гарантійна держава є республіка? Республікою в сучасному розумінні цього слова зветься така державна форма, яка верховним носієм державної влади вважає голосуючу більшість громадян. Ідея республіки ні історично, ні фактично невід’ємна від теорії народного суверенітету, яка останнім і вищим вираженням народної волі вважає плебісцит; а основною догмою теорії суверенітету є культ більшості, абсолютизація більшості, віра в те, що устами більшості говорить істина і справедливість. Ми не заперечуємо принципу більшості, але вважаємо його принципом суто технічним і відносним. Ми не поділяємо віри, яка надихала Руссо та інших чистих демократів, що більшість ніколи не помиляється. Тому ми й не можемо вважати "загальну волю" безумовно суверенною. Для нас суверенною є основна державна ідея. "Загальна воля" у визнанні цієї ідеї не створила її і не породила. Вона тільки її винайшла, як Евклід винайшов свої аксіоми, як Галілей винайшов сформульовані ним закони руху. "Загальна воля" – не творець, але тільки орган для сприйняття ідеї. У той самий час ніхто, крім народу, не міг винайти цю ідею, не міг її сприйняти. Ніхто, крім народу, який належить до певного культурного світу і покликаний до здійснення певної історичної місії. Принцип і народ у певному сенсі невід’ємні – ідеї немає без народу, народ сліпий без ідеї. Їм обом і повинен належати суверенітет у державі. Тому гарантійна держава і є демотичною ідеократією чи ідеократичною демотією.

    У якому ж сенсі така держава може зватися республікою? Очевидно, не в сучасному сенсі "самодержавності" народу. Гарантійна держава не знає самодержців – ні особистих, ні колективних. Але якщо ідею республіки тлумачити в стародавньому, римському цицеронівському сенсі – res publica, як "загальна справа", про яку повчали і руські філософи, то в цьому сенсі гарантійна держава є режим республіканський. Гарантійна держава є держава Загальної Справи – і ми віримо – їй належить майбутнє.


    1 Див. напр.: Основи філософії права, Прага, 1924.

    2 Унаслідок історичних традицій назва монархії збереглася сьогодні і за тими державними утвореннями, які засновані на народному суверенітеті, але президентська влада залишається за спадкоємницькими представниками певної сім’ї або царюючого дому. Подібний монарх найменшою мірою суверенний, і, як відомо, права його можуть значно поступатися правам президента республіки.

    Телепартия

    Александр Дугин: Постфилософия - новая книга Апокалипсиса, Russia.ru


    Валерий Коровин: Время Саакашвили уходит, Georgia Times


    Кризис - это конец кое-кому. Мнение Александра Дугина, russia.ru


    Как нам обустроить Кавказ. Валерий Коровин в эфире программы "Дело принципа", ТВЦ


    Спасти Запад от Востока. Александр Дугин в эфире Russia.Ru


    Коровин: Собачья преданность не спасет Саакашвили. GeorgiaTimes.TV


    Главной ценностью является русский народ. Александр Дугин в прямом эфире "Вести-Дон"


    Гозман vs.Коровин: США проигрывают России в информационной войне. РСН


    Александр Дугин: Русский проект для Грузии. Russia.Ru


    4 ноября: Правый марш на Чистых прудах. Канал "Россия 24"

    Полный видеоархив

    Реальная страна: региональное евразийское агентство
    Блокада - мантра войны
    (Приднестровье)
    Янтарная комната
    (Санкт-Петербург)
    Юг России как полигон для терроризма
    (Кабардино-Балкария)
    Символика Российской Федерации
    (Россия)
    Кому-то выгодно раскачать Кавказ
    (Кабардино-Балкария)
    Народы Севера
    (Хабаровский край)
    Приднестровский стяг Великой Евразии
    (Приднестровье)
    Суздаль
    (Владимирская область)
    Возвращенная память
    (Бурятия)
    Балалайка
    (Россия)
    ...рекламное

    Виды цветного металлопроката
    Воздушные завесы